Перші кроки у шкільне життя ( поради батькам першокласників)

15.01.2013 18:42

             Ми всі з хвилюванням і нетерпінням чекаємо того дня, коли наша дитина піде в перший клас, стане школярем. Це важлива подія в житті дитини, але вона не менш важлива і для нас самих. Особливості адаптації дитини до школи багато в чому залежать від наших дій, і в наших силах зробити так, щоб цей процес пройшов для неї найбільш комфортно.

            Зазвичай від вступу дитини до школи ми очікуємо дуже багато. Нам здається, що першого вересня наша дитина, як за помахом чарівної палички, зміниться, стане справжнім першокласником. Вона буде із задоволенням ходити до школи, робити уроки, читати книги, цікавитися  навчанням, а не грою. Часом, щиро бажаючи дитині добра, ми говоримо: «Ти вже зовсім дорослий, тому повинен цікавитися не іграшками, а навчанням. Що ти весь час граєш, краще пішов би почитав».  А що ж в реальності?

Ніяких чарівних змін з дитиною не відбувається. І другого, і третього, і десятого вересня вона залишається тим же вчорашнім дошкільням. Дитина з усіх сил намагається відповідати нашим вимогам, але у неї це не завжди виходить. І до стресу перших шкільних днів додається тривога не виконати батьківські настанови, обдурити сподівання дорослих. Важливо, щоб ми розуміли: неможливо подорослішати в один  момент. Має пройти час, перш ніж наше маля стане справжнім школярем.

            Адаптація дитини до школи займає не один день і не один тиждень. Це процес тривалий і складний. Перший час дитина перебуває ніби на кордоні дошкільного і шкільного  віку, і переступить вона цю межу не відразу. Маленький першокласник поєднує в собі і школяра, і дошкільника. Дитині необхідно зрозуміти, в яких ситуаціях вона повинна бути школярем (наприклад, на уроці, під час приготування домашнього завдання), а коли має право вести себе як дошкільня. Подібні вимоги є реальними і абсолютно здійсненними для дитини. Дорослим  же потрібно ввести їй розумні обмеження в тому, що стосується навчання (зрозуміло, що школа і домашні завдання вимагають все-таки шкільних форм поведінки і більш серйозного ставлення) і терпимо ставитися до прояву дитячості.  Необхідно пам'ятати, що дитина має право на дошкільні форми поведінки. Це значить, що не варто засуджувати її інтерес до  іграшок. Це абсолютно природне заняття для вчорашнього дошкільника. Часто ми вважаємо, що читання і письмо - це «серйозні», «потрібні» заняття, а  гра є уже марною тратою часу. Таке уявлення ми мимоволі передаємо нашим дітям, наприклад, коли радіємо, якщо бачимо у нього в руках книжку, і ніяк не реагуємо на іграшку. Тим самим ми показуємо дитині, що школярем бути добре, тоді як дошкільням - погано. А тепер давайте уявимо, як в цій ситуації почувається дитина, яка розуміє: грати погано, але так хочеться, а ось вчитися добре, але сил сидіти за підручниками уже немає. Ми самі створюємо дитині конфліктну ситуацію, вирішити яку їй непросто. Дитина або відмовляє собі в праві гратися, або мучиться докорами совісті, або починає робити все навпаки («Все одно буду гратися!"). Уникнути такої ситуації можна, визнавши гру природним заняттям першокласника. Якщо ми активно заохочуємо його навчальні успіхи, важливо підтримати і його ігрову ініціативу. Це значить, що ми не лише говоримо: «Який молодець, взяв книжку і читає!», але й «Як же ти здорово вмієш грати!» Можна навіть дозволити йому взяти з собою в школу маленьку іграшку.  Багатьом дітям властиво навіть деяке посилення інтересу до гри. Це природне явище, що допомагає, крім усього іншого, зняти напругу. Роль гри в житті дитини з віком зменшується, але якщо намагатися її викорінити, це не принесе дитині ніякої користі. У кожної дитини свій темп розвитку, і кожен перестає грати у своєму віці.

             Дуже важливо спиратися на бажання дитини вчитися. Як правило, більшість дітей іде в перший клас, маючи велике бажання стати школярем. Важливо всіляко підтримувати це бажання. Якщо дорослі щиро цікавляться шкільним життям дитини, розпитують її про школу, діляться своїм позитивним шкільним досвідом, це, безумовно, зміцнює навчальну мотивацію дитини. І тут виникає дуже складне питання: як ставитися до шкільних успіхів і невдач дитини, як хвалити її або лаяти?

  Навчання в школі - це абсолютно нова діяльність для дитини. Для того щоб у неї сформувалося позитивне ставлення до школи, важливо, щоб дитина розуміла: вчитися їй під силу, вона може впоратися з навчальними завданнями. З перших днів для дитини необхідне відчуття власної успішності. Воно значно полегшує труднощі адаптації та сприяє підвищенню навчальної мотивації. Ось чому на перших порах для дитини особливо важливим є заохочення.

            Але хвалити першокласника - це не просто називати його молодцем або розумником. Заохочення має бути конкретним: ми хвалимо не дитину саму по собі, а якусь її рису, вчинок, результат діяльності. Коли ми говоримо:  «Ти сьогодні дуже акуратно написала букви!» або: «Мені дуже подобається хвостик у цієї цифри!», дитина отримує інформацію про те, що потрібно робити, щоб бути хорошим школярем, і розуміє, що для нього це можливо. Якщо ж ми говоримо: «Розумниця, відмінно!», - то не дуже зрозуміло, за що дитину хвалять, і їй важко зорієнтуватися в тому, яку поведінку чи вчинок  підтримує дорослий. Буває й так, що дуже важко знайти, за що дитину похвалити. У цьому випадку потрібно знайти щось таке, що дитині все-таки  добре вдалося, нехай це лише один гачок в прописі, і в тому випадку, коли у дитини щось не виходить, необхідно акцентувати увагу на її вдалих спробах, щоб допомогти  повірити в свої сили.

             У школі дитина вперше стикається із зовнішньою оцінкою своїх дій. Перші оцінки пов'язані для дитини як з позитивними, так і з негативними переживаннями. Якщо ми хочемо, щоб головними для дитини залишалися знання і навчання, а не оцінки, необхідно визначитися перш за все нам самим. Відношення дитини до оцінок багато в чому залежить від ставлення до них нас самих. Якщо ми, говорячи  про школу, перш за все розпитуємо про оцінки і бурхливо реагуємо як на добрі, так і на погані оцінки, для дитини оцінка стане основною складовою шкільного життя.  Задумаймося, які питання ми задаємо нашим малим школярам. Запитуючи: «Як справи в школі? Що отримав? », ми тим самим показуємо, що нас цікавлять перш за все оцінки. А питання: «Що ти сьогодні дізнався нового? З ким ти сьогодні товаришував? Які уроки були для тебе сьогодні найбільш цікавими? »- дозволяють дитині зрозуміти, що головне в школі – навчання і спілкування. Для багатьох дітей оцінка - це оцінка не його роботи, а його самого. «Якщо я отримую гарні оцінки, значить, я хороший, мене люблять». Така позиція небезпечна, тому що в майбутньому може призвести до формування залежності від думки оточуючих, від зовнішньої оцінки. Тому оцінки, які отримує дитина, ні в якому разі не повинні впливати на нашу думку про неї і на наші почуття до неї. Важливо, щоб дитина розуміла: іноді в неї щось не виходить, але  сама вона при цьому не стає поганою.
Іноді потрібно наголосити дитині, що оцінюється не вона, а  лише результати її діяльності. Так, при виконанні домашнього завдання можна запитати в дитини: «Як ти думаєш, що у тебе вийшло добре? А що - не дуже? »

             Якщо дитина сильно переживає через оцінки, можна допомогти їй прийомом «проте», тобто спробувати знайти в роботі те, що виконане нею добре. Наприклад,  можна сказати: «Так, задачу ти обрахував неправильно, проте, написав дуже красиві цифри ».

  Важливо перевіряти правильність виконання домашнього завдання. Практика навчання переконує, що добре усвідомлений той матеріал, який розповідається іншій людині. Тому бажано, щоб першокласник розповідав комусь із дорослих вивчені уроки: правила з української мови, математики, вірш або переказував оповідання. Якщо дитині важко викласти основний зміст матеріалу, то це означає, що урок не вивчений і його потрібно повторити. При перевірці письмового завдання не поспішайте вказувати дитині на помилку. Вона має привчитися до самоконтролю. Тому запропонуйте їй самостійно відшукати помилку, пригадати, як можна перевірити рішення. І тільки в крайньому випадку показати, де вона припустилася помилки. Буває, що дитина просто лінується, не хоче самостійно працювати, долати труднощі. У цьому випадку особливо необхідний суворий контроль з боку батьків.
 Часто батьки скаржаться, що дитина дуже довго виконує домашнє завдання, і звертаються із запитаннями: «Сидіти чи ні з дитиною за уроками?» Рецептів немає. Кожна дитина і кожний випадок — особливі. Один школяр може працювати самостійно, досить просто перевірити зроблене завдання. З іншим треба сидіти, не відходячи, й організовувати кожен рух: розгорни підручник, візьми олівець, обговорювати написання кожної букви. Це пояснюється тим, що в деяких дітей спостерігається нестійка увага, невміння зосередитися на одному предметі. В

цьому випадку дитина напише рядок і відволікається: починає розповідати про те, що було сьогодні в школі, знову повернеться до письма, згодом почне підстругувати олівець тощо.
Щоб привчити молодшого школяра до посидючості, вкладатися  у певний час, виконуючи завдання необхідно ставити перед учнем годинник, тоді дитина, слідкуючи  за часом, вчиться оперувати ним.
          Нескінченне сидіння за уроками пояснюється ще й тим, що не всі діти однаково розвиваються. Деякі з них важко засвоюють навчальний матеріал, починають відставати. Цей недолік з часом можна було б подолати, однак деякі батьки, виявляючи велике нетерпіння, годинами сидять з дитиною. Роздратовані, вони починають кричати, дитина нервує. Врешті справа погіршується, дитина починає ненавидіти школу як таку, що винна в її невдачах.

             Також треба мати на увазі, що молодший школяр не вміє швидко переходити від однієї справи до іншої. Це залежить від типу нервової системи дитини. Тому батьки повинні давати дитині час, аби вона могла психологічно підготуватися до нової справи. Треба розуміти: для того, щоб кинути одне заняття, на яке вже налаштувалась дитина, і приступила до іншого, їй доводиться подолати природне внутрішнє бажання наполягти на своєму і не виконувати прохання батьків. Будь-який необгрунтований перехід з однієї справи на іншу шкідливий тим, що дитина змушена кидати розпочате, не закінчивши його. Якщо це ввійде в систему, то у школяра з'явиться погана звичка нічого остаточно не закінчувати. Звичайно, інколи доводиться просити сина чи доньку допомогти по господарству, чи з будь-яких інших причин порушити звичайний розпорядок дня. Часто буває так: тільки-но школяр розклав книги, сів за уроки, а його посилають до магазину. Почав хлопчик читати цікаву книгу — його просять полити квіти. Дівчинка малює, а її відправляють погуляти з молодшим братом. У таких випадках краще сказати дитині: «Дочитаєш сторінку —сходи в магазин» або: «Закінчуй гратися конструктором. Через 10 хвилин будемо вечеряти». Тобто треба дати дитині час підготуватися до нової справи.

            Звичайно, шкільне життя - це не тільки радісні моменти. Іноді дитина буває сумною, скривдженою, розгніваною на школу, вчителя, однокласників. Важливо дати дитині можливість виразити негативні почуття. Якщо ми говоримо: «Чому гніваєшся? Як ти можеш так говорити! Зараз же припини!» - ми тим самим підсилюємо стрес і віддаляємося від дитини. Першокласнику необхідно наше розуміння. Якщо ми уважно вислухаємо його, визнаємо, що навчаня в школі дійсно може бути нецікавим або важким, ми допоможемо дитині звільнитися від гнітючих думок і почуттів. Сказавши дитині: «Я бачу, ти засмутився. Тобі було прикро, боляче. Навіть, мабуть, в школу ходити не хочеться», - ми надаємо дитині необхідну емоційну підтримку, демонструємо своє розуміння.

            Початок навчання в школі для дитини - це перш за все великі навантаження. Навіть якщо дитина ходила в дитячий сад, шкільний режим для неї є новиною. Батьки не повинні забувати про такий негативний фактор, як перевантаження учня. Дуже важливо контролювати час приготування до уроків. Багатогодинне виконання домашніх завдань, навантаження додатковими завданнями не тільки не сприяє  засвоєнню матеріалу, а  й призводить до перевтоми. Дитина втрачає інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею, нерідко починає вчитися ще гірше. Необхідність дотримуватися нових правил поведінки, зосереджено займатися протягом уроку, виконувати домашні завдання - все це створює значну напругу для нервової системи дитини. Часто першокласник стає неспокійним, дратівливим, імпульсивним або ж млявим, сонним, малорухливим, плаксивим. Така зміна стану і поведінки  - швидше за все, ознака перевтоми. Іноді дитина сама говорить про те, що вона втомився. Тому вирішувати вам, що  важливіше: здоров'я дитини чи бездоганно  написаний рядок.

 Як же можна уникнути перевтоми? Перш за все, необхідно створити для дитини оптимальний режим. Час,  відведений на приготування уроків, не повинен перевищувати 1 годину.  Краще, якщо дитина займається протягом півгодини, після чого слід зробити невеличку перерву, заповнивши її фізичними вправами.  Якщо дитина звикла спати вдень, краще зберегти для неї денний сон або хоча б забезпечувати можливість короткого післяобіднього відпочинку. По можливості краще обмежити види діяльності, які збуджують дитину: пізні гості чи бурхливі сімейні свята в будні дні, тощо. Бажано регламентувати також перегляд телевізора і час, проведений за комп'ютером (загальний час - не більше, ніж півтори

години). Якщо дитина дуже втомлюється, можна укладати її раніше. Добре  впливають розслаблюючі ванни з солями або травами (пустирником, шавлією.) Бажано, щоб дитина бувала на вулиці, гуляла не менше 40 хвилин щодня. У школі рухова активність дитини обмежена, тому необхідно дати дитині порухатися в другій половині дня. Біг, рухливі ігри, загальнофізична підготовка добре допомагають знімати напругу. Важливо, щоб заняття спортом не перевтомлювали дитину.

             Бути батьками першокласника дійсно непросто. Буває, що нам не вистачає терпіння, витримки, коли ми займаємося з дитиною. Часом ми забуваємо, як важко освоювати зовсім нову діяльність.

            Хочу запропонувати вам один простий експеримент. Візьміть, будь ласка, ручку і напишіть таку фразу: «Моя дитина - першокласник». Просто, чи не правда? А тепер перекладіть ручку в іншу руку і напишіть ту ж саму фразу. Подивіться на ці два рядки. Як рівно і красиво ми пишемо однією рукою і як важко і незручно писати другою. Якщо вам здасться, що ваше терпіння закінчується, що у вас немає більше сил займатися з дитиною, згадайте, будь ласка, цю вправу. Якщо ж у вас виникнуть якісь навчальні труднощі, ви завжди можете звернутися за допомогою до вчителя чи до шкільного психолога.

             Отже, терпіння батьків, їхнє доброзичливе налаштування, постійна зацікавленість справами і повага до дрібниць, з яких складається шкільне життя дитини, знання реального стану речей і сьогоднішніх труднощів дитини, спокійна впевненість у тому, що їх можна подолати, турботлива щоденна праця — важливі умови успішної адаптації дитині до навчання.

 

Шкільний психолог

Паукова Ю.Б.