Чи ефективний крик як метод виховання?
Більшість батьків вважають неможливим виховувати дитину без підвищеного тону чи регулярних скандалів. Вони переконані, що так результат буде швидшим, адже підвищений голос стовідсотково привертає увагу дитини. Однак лише одиниці замислюються над тим, якою шкідливою є така стратегія у спілкуванні.
Чому батьки кричать?
· Основна і найочевидніша причина — намагання «докричатися» до дитини, яка не почула маму чи батька.
· Підсвідомо ми говоримо гучніше, коли думаємо, що нас не чують.
· Наступна причина — це безсилля.
· Інколи батьки кричать із розпачу, бо не можуть стримати себе і пояснити дитині власну позицію в діалозі.
Буває й так, що мама чи тато свідомо обирає крик як спосіб спілкування. Причому вони підвищують голос у будь-якій ситуації: коли треба щось заборонити, про щось попросити, нагадати про обов’язки..
Крик стає нормальним способом спілкування для батьків, яких виховували в подібній атмосфері. Зауважте, що деякі люди завжди спілкуються з оточенням, підвищуючи голос. Це своєрідний спосіб маніпулювання, оскільки крик у будь-якому віці сприймається як подразник. Здебільшого це зумовлено саме вихованням, яке дуже впливає на психіку та формування характеру дитини.
Вплив підвищеного голосу на дитину
Незважаючи на причину батьківського крику, дитина завжди переживає ті самі емоції. Вам видається, що кричати — це нормально, бо ви економите власний час, швидше досягаючи результату. Значно легше крикнути, щоб дитина нарешті виключила телефон і почала робити уроки (хоча, можливо, самі до цього привчили, щоб не заважав) , ніж витратити час один раз (декому потрібно більше), щоб пояснити і домовитися про те, що ДЗ, допомога по господарству - це її обов’язок.
Але чи замислювались Ви, маніпулюючи за допомогою голосу, наскільки це травмує психіку дитини.
Що переживає дитина, коли на неї кричать?
Згадайте свої дитячі відчуття… .
Страх. Уявіть, що рідна людина починає без упину на вас кричати, не слухаючи жодних аргументів, погрожує фізичним покаранням чи звинувачує. У такій ситуації виникає реальний страх бути покинутим, непотрібним, а також — стійке відчуття самотності.
Провина. Коли під час скандалу мама чи тато наголошують на тому, що «ти винен, ти не розумієш, ти – дурбецало, ти мене виводиш», у дитини формується почуття провини. Дитина починає вірити, що є причиною страждань власних батьків. У неї виникає депресія, апатія, неврози. Дитина може часто скаржиться на головний біль, біль в животі, хоча фізіологічних причин немає.
Розпач. Під час сварки мама каже: «Я не хочу з тобою більше розмовляти», — і дійсно припиняє це робити, ігноруючи будь-які прохання дитини. Як наслідок — розпач, самотність, істерика, тому що порушено контакт із батьками. Нерідко до бойкоту залучають усіх членів родини, що прирівнюється до психологічного насилля.
Крик блокує інтелектуальну діяльність.
Чи краще починає дитина думати, розуміти завдання під час виконання ДЗ коли ви, втративши терпіння, переходите на крик? Чи її вина, що, можливо, у неї ще не достатній життєвий досвід, саме зараз ще несформований ресурс для розуміння цієї задачі чи тексту. А, можливо, слабка мотивація до навчання, бо ви, як батьки, обмежили її тільки негативними посиланнями типу - «віддам в інтернат», «будеш підмітай лом», «лопатою махатимеш», тощо. Згадайте себе в дитинстві…. Зі слів п’ятикласника: «Коли я не понімаю як зробити задачу, папа починає кричати. І тоді я вобщє перестаю соображати і страшенно начинає боліти голова».
Крик на дитину калічить її несформовану психіку змалку, тому пізніше батькам доводиться мати справу з наслідками власної поведінки.
Перший варіант — залякана дитина. Вона боїться робити будь-що, тому що це може спровокувати батьків на крик. Далі — за сценарієм: страх, вина, розпач. У підлітковому віці ці емоції перетворюються на замкнутість, депресивний стан, інфантильність (відставання у віковому розвитку), нездатність до діалогу і відстоювання власної думки, якої, найімовірніше, взагалі немає. Безпорадність, нездатність впоратися з конфліктною ситуацією та бачати вихід лише у втечі: фізичній і психологічній. Наслідком цього є порушення концентрації та психічні розлади.
Другий — пристосуванство. Дитина прагне у будь-який спосіб уникнути дії подразника, тому обирає обманути, а не сказати правду; приховати, а не розповісти. Якщо двійка за невивчений урок не видається серйозною проблемою, то в підлітковому віці можна пропустити небезпечні речі. Такі діти намагаються підлаштовуватися, шахраювати, але постійно бояться бути викритими. Це призводить до нервових зривів і депресії.
Ще один можливий варіант — грессивна відповідь. Дитина проектує поведінку в родині на стосунки з однолітками, вчителями та іншими дорослими, інколи — з батьками. З’являються часті бійки, словевні перепалки. Якщо проявляти агресію назовні не вдається, виникає аутоагресія. Дитина намагається завдати фізичної шкоди собі: від самоушкодження (порізи на руках, висмикування волосся,…) до руйнівної поведінки (вживання алкоголю, наркотиків, сумнівні компанії, модель жертви в сексуальних відносинах).
Ефективні методики стримування крику
- Свідомо відмовитися від думки: «На мене кричали і нічого, виріс нормальним». Цілком можливо, що комусь вдалося уникнути травм від крику батьків. Але чи впевнені ви, що психіка вашої дитини впорається з цим? Пережита образа може стати для неї подразником на все життя. Тоді не слід дивуватися, коли вже дорослий син або донька навідріз відмовиться спілкуватися з вами через пережиті дитячі травми.
- Самоконтроль. Дієвим є відомий прийом: порахувати до 10, при цьому вдихаючи і ще повільніше видихати. Можливо, як варіант, щоб заспокоїтися - зробити якусь дрібну роботу по дому (полити квіти, скласти посуд) попити води, помити руки, тощо. Це допоможе зняти одноразове бажання зірватися на крик, але із систематичним стримуванням доведеться працювати сумлінніше.
Існує кілька ефективних методик стримування крику:
- Уникайте стресів і подразників. Забороніть собі «приносити» додому бажання підвищувати голос, якщо працюєте на нервовій роботі. Краще в цей момент відкласти розмову. Ваша дитина не має бути об’єктом гніву, навіть якщо на це є якась причина.
- Уявіть наслідки. Прокрутіть у голові, що відбуватиметься з дочкою чи сином, коли ви зірветеся на крик. Дитина почне плакати, замикатися в собі або кричатиме у відповідь.
- Проговорюйте емоції правильно. Щоб дитина вас почула, зверніть на себе увагу. Послідовно викладайте власні почуття, вживаючи фрази «я відчуваю», «мені боляче (страшно, сумно, неприємно)», «я злюся» тощо. Відмовтеся від звинувачень- «ти- ледащо, ти- як твій тато»… .
- Стоп-сигнал. Поясніть дитині, що деколи не можете стримати власні емоції. Домовтеся з нею про стоп-слово чи фразу, яка допоможе стримати гнів. Ніколи не намагайтеся будь-якою ціною зберегти авторитет. Якщо ви не змогли себе стримати і накричали на дитину без жодної причини, попросіть вибачення. Це допоможе зберегти добрі стосунки і відкрито поговорити.
Страх притлумлює всі інші емоції. Саме через нього дитина перестає мислити, а проблема в його очах збільшується до гігантських розмірів. Часто буває, що дитина боїться зізнатися, що впала і розірвала одяг, ненавмисне зіпсувала якусь річ або потрапила в неприємну ситуацію. Вона боїться, що на неї будуть кричати або покарають.
Діти, які не знаходять батьківського розуміння, не розповідають про нових друзів, про те, що відбувається у школі. Навіть якщо у дитини з’являться проблеми або до неї почне чіплятися незнайома доросла людина, вона боятиметься звернутися до батьків і, ймовірніше, намагатиметься самостійно впоратися із ситуацією. Це може призвести до жахливих наслідків.
Регулярні скандали притлумлюють реакцію на подразник, тому з часом діти перестають на нього реагувати. Навіть підвищений голос із вагомої причини буде пропускатися повз вуха.
Крик має стати останнім засобом запобігти небезпечній ситуації. Тоді дитина сама зрозуміє, що мама чи тато не просто зриває злість, а вони справді налякані.
Крик як педагогічна методика не просто неефективний, а шкідливий для психіки. Тому вам, батьки, необхідно навчитися розмовляти, а не кричати.
Дякую всім, хто дочитав до кінця!
